Зайчик Чорне Вушко
Жила-була зайчиха-мати, і було в неї семеро зайченят. Шестеро були сіренькі, як і вона сама, а у сьомого одне вушко було чорне. Тож і звали його Чорне Вушко.
Одного теплого сонячного дня вся зайчача родина вирушила на прогулянку. Гуляючи лісом, зайченята попросили маму дозволити їм побавитися на галявині. Зайчиха погодилася, і всі дружно побігли гратися. Чорне Вушко також весело стрибало, бігало та раділо разом із братами й сестрами.
Але, захопившись грою, воно непомітно відбігло далеко від галявини. Озирнулося – нікого поруч! Чорне Вушко заблукало. Тим часом зайчиха покликала своїх діток додому, і, не помітивши відсутності одного, рушила з ними до нори.
Самотнє зайченя блукало лісом, гукаючи сім’ю, та у відповідь чувся лише шелест листя. Коли сонце сховалося за горизонтом, Чорне Вушко знайшло порожню нору, залізло всередину й, згорнувшись клубочком, заснуло.
Та серед ночі його розбудив дивний хрускіт у кущах. Сподіваючись, що це мама шукає його, зайченя висунуло носик із нори. Але замість рідних побачило два жовті вогники – це був вовк!
— Щось тут зайчатиною пахне… — пробурмотів хижак, підходячи до нори.
Чорне Вушко затремтіло, затаїло подих. Вовк намагався дістати його лапою, але нора була надто глибока. Покрутився, понюхав ще раз і, не знайшовши здобичі, подався геть.
На ранок зайченя вибралося з укриття й знову вирушило на пошуки рідних. Довго воно блукало, аж раптом почуло знайомі голоси! Серце зайченяти застрибало від радості, і воно щосили вигукнуло:
— Я повернувся!
Мама-зайчиха кинулася до нього, міцно пригорнула й приголубила. Чорне Вушко попросило вибачення за свою неуважність, а братики й сестрички радісно підстрибували навколо. Всі разом вони повернулися додому, веселі та щасливі, а Чорне Вушко відтоді завжди трималося поруч із сім’єю.
Мораль
Не відходь далеко від рідних, будь уважним, і навіть у складних ситуаціях не здавайся – сім’я завжди тебе підтримає.
อยากได้แบบฝึกหัดฟรีนับพัน (ไม่มีสิ่งรบกวนเลย)?
Switch to New Search Page
