СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ
Ява четверта Уляна та Стецько
Стецько виходить, розкривши рот і размахуючи руками. Побачивши Уляну, зупиняється, сам до себе сміється, прихорошується; підходить і боїться; оглядає Уляну ззаду й із захватом говорить.
Стецько. Та й патлата! (Сміється голосно, підійшовши до Уляни, раптом перестає і, довго подумавши, каже.) А що у вас варили?
Уляна (стоячи на місці, не звертає на нього уваги й із сумом відповідає). Нічого! (...)
Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її про все. А чорт знає, про що її розпитувати! Я все позабував.
Уляна. Так піди до батька та й розпитай, коли позабував!
Стецько. Так він добре казав, не йди, каже, від неї, поки про все не домовишся.
Уляна. Немає про що нам домовлятися.
Стецько. Як немає про що, коли вже ти за мене йдеш?
Уляна. Ні, голубчику, цього ніколи не буде.
Стецько. А чому не буде?
Уляна. Тому, що я за тебе не піду.
Стецько. А чому не підеш?
Уляна. Тому, що не хочу.
Стецько. Та чому не хочеш?
Уляна. А не хочу тому, що не хочу.
Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.
Уляна. Не піду.
Стецько. Ну, а батько казав: «Не потурай їй, поженихайся та пісеньку заспівай, то вона й піде». От я і заспіваю:
На курочці пір’ячко рябоє; Любимося, серденько, обоє.
Приспів Диб, диб на село, Кив, морг на нього. Я не дівка його, Не піду я за нього.
Ой полола дівчина пастернак Та сколола ніженьку на будяк.
Приспів Не так болить ніженька з будяка, Ой як болить серденько від дяка.
Приспів Ой, чия ти, дівчино, чия ти? Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Приспів
Стецько. А що? Чи хороша моя пісня?
Уляна. Така точнісінько, як ти, що нічого й не второпаєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Співає.)
В мене думка не така, Щоб пішла я за Стецька.
Приспів Стецько стидкий! Стецько бридкий! Цур тобі, не в’яжися! Пек тобі, відчепися! Божевільний!
Не дурна я і не п’яна, Щоб пішла я за Степана.
Приспів Лучче впасти мені з дубу, Чим йти заміж за Кандзюбу. Лучче мені з мосту в воду, Чим достаться уроду!
Приспів
Стецько. А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?
(Стецько довго дивиться на неї і мовчить, потім раптом вигукує). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Для чого ти її співаєш? Га?
Уляна. Та я тобі й співаю, і кажу, що не люблю тебе й не піду за тебе.
Стецько. Так цебто батько збрехав? Ну, ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть. (Зітхнув.) Я вже пробував.
Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.
Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дражнилася.
Уляна. А чого мені дражнитися? А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами по воді писане.
Стецько. Ей!.. чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та й йди. Ось коли б ти вже була моя жінка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хочеш, а тепер не можна. Дарма! Я підожду. А поки ще ласкою прошу: піди за мене!
Уляна (убік). Що мені з дурнем говорити? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостануся та буду його піддурювати.
